Одне з найбільших у світі зібрання фонографічних записів єврейського музичного фольклору зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Колекція налічує 1017 воскових фоноциліндрів та значний за обсягом додатковий матеріал: нотні і текстові розшифровки до фонозаписів. Матеріали фоноархіву узагальнюють уміло проведену копітку роботу декількох поколінь талановитих дослідників-ентузіастів з комплексного вивчення єврейської музичної культури України та Біларусі - регіонів побутування історично сформованої єврейської діаспори.
          Хронологічні рамки колекції - 1912 - 1947 рр. Найранішими за часом записами є матеріали (за інвентарним описом № 126 - 154) з приватної колекції Юлія Енгеля, відомого єврейського композитора та музикознавця.
В історії єврейської музичної фольклористики на території колишньої Російської імперії (згодом - СРСР) виділяються два періоди цілеспрямованої збирацької роботи. Перший, дореволюційний, період пов’язаний з функціонуванням Єврейського історико-етнографічного товариства в Петербурзі, Товариств єврейської музики в Москві та Петербурзі і персональними дослідженнями С. Ан-ського, Ю. Енгеля, З. Кісельгофа (1908 - 1914). Другий період - із діяльністю видатного дослідника єврейського фольклору М. Береговського, який працював в Інституті (Кабінеті) єврейської культури АН УРСР у Києві (1929 - 1949).
        Дослідницька діяльність Петербурзького єврейського історико-етнографічного товариства з вивчення території так званої “межі осідлості” Російської імперії відноситься до 1912 р.: 1 липня почалася перша “пробна” (як її визначив С. Ан-ський) експедиція, фінансована меценатом Володимиром Гінцбургом. Учасниками її стали: відомий письменник та дослідник єврейського побуту Семен Ан-ський (1863 - 1920), фотограф Соломон Юдовін (1892 - 1954) та композитор-музикознавець Юлій Енгель (1867 - 1927).
        Згідно з планом С. Ан-ського, центральним пунктом експедиції мав стати Київ як найближче до регіону дослідження велике місто. За час поїздки учасники експедиції відвідали містечка Київської та Волинської губерній. В інвентарній книзі фоноархіву зазначені лише деякі населені пункти, де було зроблено записи (Сквира, Ружин, Паволоч Київської губернії), та найближчі до них села. Містечко Ружин відоме як один із центрів ружинсько-садигорського напряму в хасидизмі , через що серед експедиційних записів центральне місце посідають хасидські пісні та нігунім (наспіви без слів). Світських народних пісень було записано відносно небагато; зустрічаються записи зразків інструментальної музики.
         Приватну колекцію Ю. Енгеля, що складається з матеріалів фольклорної експедиції 1912 р., передала до Інституту єврейської культури ВУАН у Києві у лютому 1930 р. дочка композитора, Антоніна Енгель.
Наступним етапом дослідницької діяльності Петербурзького єврейського історико-етнографічного товариства стало проведення експедиції в 1913 р. Серед учасників експедиції, крім С. Ан-ського, були музикант та фольклорист Зіновій Кісельгоф (1878 - 1939) та студенти Курсів сходознавства у Петербурзі Абрам Рехтман (дати життя невідомі), Іцхак Фікангур (1889 - 1957) і Шмуель Шрайєр (1883 - 1944).
         Маршрут другої експедиції вдалося частково реконструювати завдяки інвентарній книзі фоноархіву, що зберігається в Інституті рукопису. Вчені дослідили велику кількість населених пунктів Подільської (Богопіль, Летичів, Меджибіж, Проскурів), Київської (Тетіїв, Бердичів) та Волинської (Олика, Ковель, Триськ, Заслав, Кременець, Деражня, Луцьк, Судилків, Муравиця, Шепетівка, Славута, Аннопіль, Володимир-Волинський) губерній.
          Експедиція провадилася у місцях найбільшого поширення хасидизму , що пояснює наявність у архіві великої кількості хасидських мелодій. Записи часто супроводжуються примітками типу: записано чи почуто від брацлавських, ружинських, трискерських, волинських хасидів , від Аврама Іцхока Бердичівського , від Йосифа із Тального , від чорнобильського ребе  та ін. Крім того, характерною ознакою саме цієї частини колекції є великий обсяг матеріалів, які репрезентують не побутовий, а синагогальний спів євреїв. Багато релігійних наспівів - фрагменти синагогальної літургії та паралітургічних піснеспівів, які виконуються з нагоди свят поза межами синагоги (наприклад, в Суботу, у дні свят Песах, Суккот, Рош ha-Шана (Новий рік), Йом-Кіпур (День Спокути), 9-Аба - день руйнування Єрусалимського храму тощо) - часто мають форму завершених музичних композицій. Вони були записані дослідниками безпосередньо з голосів хазанів  - єврейських канторів (Іцхока Бермана з Олики, Симхи Кобреника із Заслава та ін.).
        Дещо менше у матеріалах цього розділу колекції є побутових єврейських народних пісень та інструментальної музики.
        Записи експедиції 1913 р. складають основу фоноколекції (за інвентарним описом № 252 - 613). Задовільна якість матеріалів дозволила протягом декількох останніх років реставрувати більшість записів, пов’язаних з діяльністю Петербурзького товариства і створеного при ньому етнографічного музею. Серед відновлених зразків є й унікальні, наприклад, привітання видатного єврейського письменника Шолома-Алейхема Єврейському музею, записи голосів видатних діячів єврейської культури Росії Лазаря Саминського , Зіновія Кісельгофа та інших (записи зроблені в Петербурзі).
          Окремий масив матеріалів складають записи (за інвентарним описом № 614 - 683), які безпосередньо не пов’язані зі специфікою колекції, але мають велике значення для дослідників єврейського фольклору. Так, датою “июль 1913” позначені записи, котрі, за нашим припущенням, виконав дослідник Іцхак Лур’є  під час експедиції до Палестини за завданням Товариства єврейської музики в Петербурзі. В інвентарному описі є позначки про виконавців з Ефіопії, міст Шираз (Персія), Алеппо (Сирія), Багдад (Ірак), Сана (Йємен). В одному із звітів Петербурзького товариства міститься запис, що підтверджує гіпотезу про походження даної частини колекції: “Не располагая соответствующими средствами, Правление, к сожалению, лишено было возможности организовывать больших размеров экспедиции для собирания и записывания еврейских народных песен. Пользуясь пребыванием З. Кисельгофа в Херсонской губернии и И. Лурье (слушателя Курсов востоковедения) в Палестине, Правление ассигновало на связанные с записями расходы (приобретение фоногрофа с валиками, доставка и др.) необходимую сумму денег. З. Кисельгофом собрано было около 100 записей, а И. Лурье записано на валиках свыше 170 йеменских и др. палестинских песен и молитв” .
          Ця частина колекції разом з матеріалами з фонду Єврейського історико-етнографічного музею потрапила до Інституту єврейської культури в Києві у 1930 р. після закриття в Ленінграді єврейських наукових закладів.
Наприкінці 20 - на початку 30-х років Київ був центром єврейської науки у Радянському Союзі: спадкоємцем традицій єврейських фольклористів та етнографів, робота яких була перервана Першою світовою війною та революцією, стає Кабінет музичного фольклору при етнографічній секції Інституту єврейської культури ВУАН (від 1929 року). Зусиллями видатного вченого-фольклориста Мойсея Береговського (1892 - 1961) при Кабінеті був створений власний фоноархів, експедиційна робота набула планомірності та належної дослідницької глибини, а фіксація та розшифровка матеріалів досягли найвищого рівня наукового аналізу. Об’єктами досліджень М. Береговського та його колег стали як крупні центри єврейської культури (Київ, Одеса), так і невеликі міста та містечка на Волині, Поділлі, у Галичині, старовинні єврейські сільськогосподарські колонії півдня України (Дніпропетровська, Херсонська, Запорізька, Миколаївська області, Крим).
          Вивчення матеріалів колекції (фонозаписів, текстових та нотних розшифровок) дає можливість проаналізувати зміст та жанрову структуру фольклорних записів дореволюційних та післяреволюційних експедицій, визначити їхні принципові відмінності. Так, релігійний елемент, властивий більшості ранніх записів, серед фольклорних зразків радянського періоду практично не представлений, про що свідчили вже матеріали першої експедиції М. Береговського в містах Біла Церква (Київська обл.) та Славута (Хмельницька обл.) із застосуванням фонографа, яка відбулася влітку 1929 р. Превалюють записи побутових народних пісень (№ 37 - 105), які дають повне уявлення про жанрову структуру єврейського фольклору.
         У сучасній єврейській фольклористиці народні пісні розглядаються згідно із визначеною послідовністю подій у життєвому циклі людини. Так, один з найбільш авторитетних ізраїльських дослідників фольклору Дов Ной класифікує всі пісенні жанри, поділяючи їх на чотири основні групи:
1)lebns-tsikl [життєвий цикл]
   vig-lider [колискові пісні]
   kheder-lider [хедерні пісні, тобто пісні школярів, які навчаються у хедері; дитячі пісні]
   libe-lider [любовні пісні]
   khasene-lider [весільні пісні]
   mishpokhe-lider [родинно-побутові пісні]
   toyt-lider [пісні про смерть]
2) yor-tsikl [річний цикл]: Shabes un yom-toyvim [Субота та свята]
3) natsionale-lider [національні пісні]
4) farsheydene [різні].
        Всеосяжність зазначеної жанрової схеми має і недоліки: в узагальненій категорії “farsheydene” штучно об’єднуються пісні, які, в свою чергу, також вимагають тематичної систематизації. Серед них:
1) пісні хасидських зібрань-трапез
2) балади
3) пісні жебраків
4) кантоністські, рекруцькі, солдатські пісні
5) пісні ремісників, робітників, соціальні, революційні, арештантські, емігрантські пісні тощо.
          Відзначимо, що найповніше у записах 1929 р., виконаних у Білій Церкві, представлені жанри любовної та родинної лірики, менше - пісні ремісників та революційні робочі пісні. На фоноциліндрах зберігаються також фольклорні зразки, які традиційно побутували серед “унтервелт”: вуличних жебраків, божевільних, злодіїв. Більшість виконавців цього пісенного жанру - молодь, часто майже діти, а також люди похилого віку - мешканці “Грузії”, специфічного району Білої Церкви, де традиційно селилася єврейська біднота та “унтервелт”.
        Серед матеріалів експедиції до Славути в серпні 1929 р. - чудові хасидські наспіви, які навіть на тлі записів дореволюційного часу вражають різноманітністю ритмів та неповторністю мелодичного розгортання. Значний інтерес становлять також рідкісні зразки клезмерської музики , які ілюструють фрагменти традиційного єврейського весілля (“Kale-bazetsn” /”Всаджування нареченої”/ та “Добраніч” ). Більшість записів з архіву цього нетривалого наукового відрядження (№ 110-119) увійшли пізніше до третього тому п’ятитомної антології М. Береговського “Еврейский музыкальный фольклор”, присвяченого єврейській інструментальній музиці.
         Київські записи 1929 р. зберігають записані на фонографі унікальні зразки голосів видатних єврейських акторів Соломона Міхоелса, Бен’яміна Зускіна, Лелі Ромм , відомих літераторів Ієхієскеля Добрушина , Нотке Лур’є , а також інструментальні п’єси у виконанні знаменитого скрипаля та композитора Лева Пульвера , керівника єврейського інструментального ансамблю. Особливість фонозаписів, виконаних у Києві, полягає в тому, що соціальний статус співаків-любителів столиці відрізняється від статусу співаків-провінціалів: серед виконавців здебільшого представники творчої та наукової інтелегенції, студенти вузів та технікумів.
         У 1929-1936 рр. географічний діапазон експедицій М. Береговського був дуже обмеженим: він лише іноді виїжджав з фонографом за адміністративний кордон Київської області (експедиції до Білої Церкви з метою фонографування фольклорних матеріалів в липні 1933 р., у квітні 1935 р., у березні 1936 р.). Винятками стали поїздки до Одеси у червні 1930 р. (№ 160-251) та до Умані (Черкаська обл.) у серпні 1930 р. (№ 695-705). З аналізу зібраних матеріалів бачимо, що у міському міщанському середовищі найбільшого поширення набула любовна та родинна лірика.
          Більшість записів 1931-1935 рр. були зроблені в Києві. Але навіть у межах одного міста від одного виконавця дослідникові іноді вдавалося записати таку кількість фольклорних зразків, якої вистачило б на окрему експедицію. Так, наприклад, від Янкеля Вейцмана, хазана, в 1933 р. М. Береговський записав понад 37 фоноваликів з релігійними піснеспівами (№ 757-793), які можна вважати за систематично упорядковану енциклопедію традиційного синагогального співу.
         Цікавим є також компактний масив фонозаписів із зразками клезмерської музики, зафіксований від ансамблю виконавців-інструменталістів (кларнет/флейта, скрипка, альт) та від окремих музикантів у Києві в 1935 р. (№ 831-846).
        У 1936 р. М. Береговський окреслив нові території для етнографічних досліджень і вже у січні 1936 р. виїхав з фонографом у старовинні єврейські сільськогосподарські колонії Миколаївської області (Калініндорф, Штерндорф, Львово, Бобровий Кут, Шолом-Алейхем, Фрайлебн). Експедиційна поїздка була дуже успішною: з інвентарного опису бачимо, що жителі єврейських колоній (ремісники, колгоспники, учнівська молодь) охоче відгукнулися на прохання фольклориста - співали багато і з бажанням (№ 901-955). Поряд із загальнорозповсюдженими ліричними піснями та баладами, серед фольклорних записів присутні так звані масові радянські єврейські народні пісні, більшість з яких - частівки, колгоспні пісні, пісні про Радянську Армію. Менше в записах експедиції представлені наспіви без слів та інструментальна музика.
         В експедиціях червня 1937 р. до Запорізької області (Новозлатополь, Новодаровка) (№ 979-1992) та Криму (№ 993-998) М. Береговському вдалося записати зразки таких малодосліджених фольклорних жанрів, як єврейські народні театральні вистави (пуримшпілі ). На думку вченого, саме у варіантах, зафіксованих у єврейських колоніях, форма пурімшпілів менш за все зазнала змін та модифікацій часу. Відзначимо, як приклад, варіант “Ахашверош-шпілю”, записаний у колонії Новозлатополь від Арона Лівшиця (№ 1004-1008).
         Більш розгорнуті варіанти пуримшпілів М. Береговський записав на фонограф під час експедицій до Миколаївської області у листопаді 1938 р. У Калінідорфському районі він зафіксував декілька фрагментів п’єс “Ахашверош-шпіль” та “Йосиф-шпіль” (№ 1037-1045).
        Взагалі, за ступенем накопичення інформації про єврейські традиційні народні вистави, експедиції 1937-1940 рр. були дуже плідними. Так, у травні 1939 р. в колонії Інгулець Дніпропетровської області вченому вдалося від Піні Лундіна записати найбільш повний відомий варіант п’єси “Ахашверош-шпіль” (№ 1050-1062) (до цього часу в історії єврейської фольклористики не було здійснено жодних спроб відтворити пуримшпіль не лише як літературний пам’ятник, а й як цілісну музичну виставу). Зроблені ним записи М. Береговський активно використовував для дослідження драматургії пуримшпілів, а також для вивчення принципів музичного речитативу музичних п’єс. Матеріали експедиції стали для вченого певним поштовхом для подальшої поглибленої наукової розробки цілої низки музикознавчих проблем, що знайшли відображення в історико-теоретичній частині п’ятого тому авторської антології “ Еврейский музыкальный фольклор”, присвяченого пуримшпілям.
        У червні 1939 р. було проведено експедицію на території Білорусі (Бобруйськ, Глуськ, Стрешин), де, окрім наспівів без слів і побутових народних пісень, фольклорист записав і варіант п’єси “Акейдас Іцхок” (“Заклання Ісака”) (№ 1110-1115).
        Західні регіони України (Коломия, Львів) стають об’єктом досліджень Береговського у серпні-вересні 1940 р. Серед великої кількості зразків фольклору галицьких євреїв слід відзначити фрагменти єврейського весілля в Галичині - куплети бадхона  до обряду “всадження нареченої” (“кale-bazetsn”) та “оспівування жениха” (“khosn-bazingen”). До архіву фольклориста увійшли також два пуримшпилі з Коломиї: “Ахашверош-шпіль” (№ 1229-1233), записаний від Хаїма Лейба Гайфермана, бадхона та барабанщика клезмерської капели, та “Йосиф-шпіль”, записаний від Хаїма Лейбовича, синагогального служки.
         Фонозаписи із Західної України - останні за часом фіксації матеріалу у довоєнному архіві Кабінету єврейської культури. Але в тому ж 1940 р. фоноархів Кабінету значно поповнився фоноваликами з приватної колекції З. Кісельгофа - колеги С. Ан-ського по експедиціях Петербурзького єврейського історико-етнографічного товариства (№ 1119-1213). Колекцію, поряд з іншими матеріалами персонального архіву З. Кісельгофа, передала в дар Кабінету дочка покійного фольклориста.
        Хронологічними межами колекції З. Кісельгофа є 1922-1928 рр. Об’єктивно цей період характеризувався тимчасовим спадом активності у фольклорних дослідженнях єврейських історико-етнографічних товариств. Колекція З. Кісельгофа заповнює понад десятирічну паузу у загальній структурі фоноархіву і є результатом досліджень ентузіаста. Більшість записів було виконано у рідному місті фольклориста Петрограді (Ленінграді); є в колекції також і записи з Білорусі (Могилів, Бабиновичі, Калинковичі). Великий інтерес представляють фонозаписи з голосу співачки Сари Фібіх , композитора М. Гнєсіна , самого З. Кісельгофа, акторів єврейського театру “Габіма”та ін. У Калинковичах З. Кісельгоф записав повний варіант “Ахашверош-шпіля” від Айзика Гутмана, колишнього пуримшпілера (№ 1200 -1212).
         Велика Вітчизняна війна на чотири роки перервала процес поповнення фоноархіву новими матеріалами. Лише у 1944 р., після повернення співробітників Кабінету єврейської культури з Уфи , експедиційна робота поновилася.
        Про долю фоноархіву у період окупації немає єдиної версії. За однією з них, колекція вивозилася до Німеччини. Едда Береговська, дочка фольклориста, грунтуючись на споминах свого батька, у вступній статті до збірки матеріалів “Арфы на вербах” пише: “Фашисты расстреляли в Бабьем Яру всех киевских евреев, но тщательно инвентаризировали и эвакуировали, отступая, валики с записями еврейской народной музыки ”. Про те, що ця колекція дійсно переміщувалася у період евакуації, свідчать помітки в інвентарній книзі фоноархіву, зроблені під час повоєнної звірки фонограм: напроти інвентарних номерів деяких відсутніх фоноваликів є пояснюючий запис: “tsebrokhn beveys evakuatsie” (“розбитий під час евакуації”). При наступі радянських військ, пише Е. Береговська, фоноколекцію було віднайдено в Німеччині і повернуто її законному власнику.
        Вочевидь, твердження Е. Береговської мають документальну основу. Так, після війни відділ фольклору Кабінету єврейської культури підтримував зв’язки з літературним музеєм Естонської РСР та Вільнюським єврейським музеєм. Зокрема, листування з Вільнюським музеєм цікаве з точки зору того, що воно проливає світло на деякі деталі долі довоєнних архівів ІВО  та Кабінету єврейської культури. Директор Вільнюського музею І. Гуткович з гіркотою пише М. Береговському про вцілілі “архивные горсти” колишнього зібрання, сповіщає про перереєстрацію збережених матеріалів, про поточну роботу по організації книжкових фондів, про складності відновлювального періоду. Він нарікає з приводу несправедливого, на його погляд, вирішення питання про розміщення довоєнних фондів ІВО : “Вам повезло, вы получили назад часть ваших довоенных фондов. У Вильно нет такого счастья ”.
        Експедиції повоєнних років мали за мету дослідження регіонів єврейських гетто Трансністрії для вивчення специфіки фольклору колишніх областей України, окупованих німцями та румунами.
        Перша експедиція відбулася одразу після повернення Кабінету єврейської культури з евакуації - в листопаді-грудні 1944 р. До складу експедиції входили М. Береговський та М. Майданський, співробітник відділу лінгвістики. У цій експедиції М. Береговський записував не лише музичний, а й словесний фольклор, що відображено в інвентарній книзі архіву Кабінету єврейської культури.
        Наступним етапом цільової експедиційної роботи стала поїздка 1945 р. до Чернівецької області. У плані експедиції, чорновий варіант якого зберігся в архіві, зазначається: необхідно так розробити тематичний план експедиції, щоб накопиченого в ній матеріалу виявилося досить для доповнення Чернівецької колекції та майбутнього відбору пісень і казок (оповідань) для збірки фольклору Великої Вітчизняної війни. До складу експедиції увійшли найдосвідченіші співробітники Кабінету: М. Береговський - керівник, Рувім Лернер та Хіна Шаргородська . Всього у серпні-вересні 1945 р. на фонограф записано 36 пісень (№ 1250-1265). Дослідники побували також у Вінницькій області (Бершадь, Брацлав, Тульчин, Жабокрич).
        У 1946 р. була проведена нетривала експедиційна поїздка Іди Шайкіс, співробітниці Кабінету єврейської культури та помічниці М. Береговського, до Коростишева Житомирської області, фонозаписи якої зберігають чимало легенд брацлавських хасидів, оповідання про Баалшемтова, цадиків ружинського та бердичівського, а також релігійні наспіви (№ 1270-1273).
        Останній запис (№ 1274) в інвентарній книзі фоноархіву єврейського фольклору зроблений у березні 1947 р. у Києві.
1949 р. роботу Кабінету єврейської культури було припинено. На щастя, практично всі матеріали було передано до Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, де вони зберігались у фонді концентрації до 1990 р., коли було відновлено спеціалізований сектор сходознавства.
        За останні десять років співробітниками бібліотеки освоєно і повернуто до наукового обігу унікальне зібрання єврейських рукописів і друкованих видань, складовою частиною якого є фоноархів. Проведена велика робота по дослідженню історії фондів, їхнього формування; підготовлені та вийшли друком публікації з вищезазначених питань .
        Відродити старі записи у їх природному живому звучанні, тобто “перечитати” фоноциліндри (а чимало з них - прочитати вперше) виявилося під силу співробітникам Інституту проблем реєстрації інформації НАН України. При перезаписі фоноцилиндрів спеціалісти Інституту використали новий “оптичний метод відтворення звуку з валиків Едісона”, що не має аналогів у світі.
        Першим практичним результатом спільної роботи стало видання у 1997 р. компакт-диска “Скарби єврейської культури в Україні”, метою якого було загальна презентація матеріалів фоноархіву. У 2001 році підготовлений до видання наступний компакт-диск, присвячений фольклористичній діяльності Ю. Енгеля. На ньому репрезентовано найбільш ранні фонографічні записи фольклору євреїв-ашкеназ, датовані 1912 р. У подальшому ми плануємо продовжити історичний принцип при виданні матеріалів фоноархіву, які дасть змогу довести серію публікацій такого роду до рівня антології єврейського фольклору.
  Ружинсько-садигорський напрям у хасидизмі - течія у хасидизмі, яка традиційно дотримується поглядів так званої “садигорської династії цадиків” - авторитетної хасидської родини, вплив якої був дуже сильним на Буковині, Галиції, Румунії.
Цадик - (з івриту “цадик” - “справедливий”, “богобоязний”), голова певного спрямування в хасидизмі, а також - титул хасидського рабина.
  Хасидизм - (з івриту “хасидут” - буквально “учення благочестя”) релігійно-містичний рух в іудаїзмі, що виник на Поділлі в кінці 30-х років XVIII ст. і набув широкого розповсюдження на Поділлі, Волині, Галиції у 2-й половині XVIII-XIX  ст.
  Брацлавські, ружинські, трискерські хасиди - прибічники різноманітних течій в хасидизмі, які були розповсюджені на Поділлі та Волині.
  Аврам Іцхок Бердичевський - нащадок Лейви Іцхока Вердичевського,
Лейва Іцхок Бердичевський (1740-1810) - хасидський цадик та рабин, один з найвидатніших представників хасидизму кінця XVIII- початку XIX ст. Лідер волинських хасидів, до смерті обіймав посаду рабина в Бердичеві.
  Йосиф з Тального (Йосиф Волинець, 1740-1810) - “придворний” співак та композитор цадика у містечку Тальне Київської губернії. Один з найвідоміших авторів хасидських наспівів.
  Чорнобильський ребе - голова так званого чорнобильського напряму в хасидизмі (від назви містечка Чорнобиль Київської губернії, звідки походив рід цієї знаменитої династії цадиків).
  Хазан (з івриту “хазо” - “бачити”, “споглядати”) - в сучасному значенні слова - кантор.
Саминський Лазар (1882-1959) - відомий композитор, дослідник історії єврейської музики; один із засновників Товариства єврейської народної музики в Петербурзі.
Лур’є Іцхак (1875-1930-і роки) - слухач Курсів сходознавства, один із засновників Єврейського історико-етнографічного товариства, його архіваріус, з 1917 р. - завідуючий архівом  і музеєм.
Отчет Общества еврейской народной музыки за 1913 г. и очерк деятельности Общества за первое пятилетие (1909-1913 гг.). - Петроград, 1914. - С. 14.
  Клезмерська музика - традиційний репертуар клезмерів.
Клезмери (з івриту “клей-земер” - “музичні інструменти”) - єврейські народні музиканти, які грали на весіллях, ярмарках, святкових гуляннях.
Добраніч - традиційна п’єса для слухань з репертуару єврейських народних музикантів-клезмерів; виконується, коли гості повертаються з весілля додому.
  Міхоелс Соломон (1890-1948), Зускін Беньямін (1899-1952), Ромм Леля - провідні актори Московського єврейського камерного театру.
Добрушин Ієхезкель (1883-1953) - відомий єврейський драматург, театрознавець та педагог. Писав мовою ідиш.
Лур’є Ноах (1885-1960) - відомий єврейський письменник. Писав мовою ідиш.
  Пульвер Лев (1883-1970) - єврейський композитор, скрипаль. Син клезмера, брав участь у виступах клезмерських капел. Писав музику до спектаклів Московського єврейського камерного театру.
  Пуримшпіль - традиційна єврейська театралізована вистава, яка виконується раз на рік, весною, на свято Пурим.
Пурим (з івриту “пур” (“пуру”) - жереб) - свято на честь чудесного визволення євреїв Персії від загибелі, яку приготував для них царський сановник Гаман (V ст. до н.е.).
  Бадхон (з івриту “бедах” - “смішити”) - професійний блазень, який розважає гостей на єврейському весіллі дотепними анекдотами та піснями.
  Фібіх Сара - відома виконавиця єврейських народних пісень. Сама збирала і записувала єврейський побутовий фольклор.
  Гнєсін Михайло (1883-1957) - відомий композитор і педагог; онук відомого бадхона з Вільни (нині - Вільнюс) Шайке Файфера. Один із засновників Товариства єврейської народної музики в Петербурзі.
   До Уфи, столиці автономної республіки РРСФР Башкирії, були евакуйовані під час війни установи Академії наук УРСР.
  Арфы на вербах: Призвание и судьба Моисея Береговского / Сост. Э. Береговская, изд. подгот. А. Эппель. - М.; Иерусалим: Гешарим, 1994. - С. 12.
  ІВО - абревіатура науково-дослідного інституту “Ідише вісншафтлехе організаціє” (у перекладі з ідиш - “Єврейська наукова організація”), який займався розробкою питань єврейської літератури, мови, історії тощо.
  Після завершення Другої світової війни врятовані вільнюські фонди ІВО були майже повністю сконцентровані у США у створеному інституті YIWO в Нью-Йорку.
  Вільнюський єврейський музей - М. Береговському. Лист від 25.02.1947 р. ІР НБУВ, ф. 190, № 316, арк. 11.
  ІР НБУВ, ф. 190, № 312, арк. 2.
  Сергєєва І. З історії формування колекції єврейської літератури Національної бібліотеки України (1918-1939) // Бібліотечний вісник. - К., 1996. - № 6. - С.13-15; Шолохова Л. Украина и еврейская музыкальная фольклористика // Jews and Slavs. - Vol.5. -Jerusalem: Hebrew University of Jerusalem, 1996. - С. 265 - 276; Scholochova L., Sergejewa I,. Uber eine einzigartige Dokumenten- und Materialiensammlung zur judischer Historie, Ethnographie und Folklore// Ukraine: Theater untern Dach. - Berlin: Deutsche UNESCO-Kommission, 1995. - S. 36-38; Шолохова Л. Еврейские народные песни религиозно-национального содержания (по материалам фольклорной коллекции З.Кисельгофа) // Педагогічна наука та мистецтвознавство на межі століть: Зб. наук. праць. - Харків: Каравела, 1999. - С. 85-92; Шолохова Л. По материалам первой этнографической экспедиции М.Береговского (1929г.) // Вестник еврейского университета в Москве. - Вып.14. - М.; Иерусалим: Еврейский университет в Москве, 1997. - С. 143-153; Шолохова Л. Про фоноархів єврейського фольклору в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - Вип.4. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 1998. - С.175-183; Шолохова Л. Полемика Шолом-Алейхема и Ю.Энгеля по поводу песен Марка Варшавского // “Штетл” як феномен єврейської історії: Зб. наук. праць. - К., 1999. - С. 306 -309;  Гойзман (Шолохова) Л. Деякі відомості про давньоєврейську музику // Програма з музики для єврейських шкіл. 1- 4 класи / Укл. Л. В. Гойзман., В. В. Угринович. - К.: ІСДО, 1995. - С. 21-24; Шолохова Л. Становление еврейской фольклористики в России в контексте идей С. Дубнова о национально-культурном автономизме // Євреї України та Держава Ізраїль: Зб. статей. - К.: Євр. фонд України, Міжнар. Соломонів ун-т, 1998. - С. 129-133; Petrov V., Onischenko A., Kryuchin A., Shanoylo S., Sholohova L. Creation of Rare Musical Compositions Database Recorder on Edison Phonograph Cylinders // Elektronic Bildverarbeitung @ Kunst, Kultur, Historie. Konferenzband "EVA' 98 Berlin", 11-13 November 1998. - Berlin: Gesellschaft zur Forderung angewandter Informatik e.V., 1998. - V.10; Компакт-диск "Treasure of Jewish Culture in Ukraine" . - K.: Національна бібліотека України ім. В.І.Вернадського, Інститут проблем реєстрації інформації НАНУ, 1997;  Шолохова Л. Вклад З.Кисельгофа в историю отечественной еврейской фольклористики // Єврейська історія та культура в Україні: матеріали конференції, Київ, 22-23 листопада 1993 р. - К., 1994. - С. 194-198; Шолохова Л. Юлий Энгель и его концепция создания национальной школы в музыке // Єврейська історія та культура в Україні: матеріали конференції, Київ, 8-9 грудня 1994 р. - К., 1995. - С. 225-227; Шолохова Л. О деятельности фольклорного отдела Кабинета еврейской культуры АН УССР в послевоенный период // Єврейська історія та культура в Україні: матеріали конференції, Київ, 21-22 серпня 1995 р. - К., 1996. - С. 220-223; Шолохова Л. Изучение М.Береговским истории еврейского народного театра  // Єврейська історія та культура в Україні: Матеріали конференції, Київ, 2-5 вересня 1996 р. - К.: Інститут юдаїки, 1997. - С. 230-238; Шолохова Л. Наукова та експедиційна праця фольклорного відділу Кабінету єврейської культури при АН УРСР в 1944-1949 рр. // Відродження. - 2000. - № 2. - С. 23-26.



Зібрання фонографічних записів єврейського музичного фольклору
назад
назад